Ірина Млодик: «Ігнорування – найжорстокіше покарання для дитини»

Є два види покарань. Перше – коли дитина дійсно зробила якийсь відчутний поганий вчинок. У цьому випадку важливо понести відповідальність. Це як у дорослих. Адже якщо ми з вами порушимо закон, теж будемо покарані. І дитина повинна розуміти: їй доведеться відповідати за те, що вона завдала комусь шкоди, виправити те, що вона зруйнувала, розбила. Це нормально.

Але часто батьки карають дитину лише з однієї причини – власного безсилля. Але якщо мати і батько мають авторитет, вони можуть так сказати дитині «стоп, не роби цього більше», що і карати не доведеться. На мій погляд, покарання рідко буває потрібним. Діти і самі розуміють, що вчинили погано і повинні за це відповісти. І часто самі кажуть: «Пробач мене».

Буває, що батьки б’ють дитину не від відчуття безсилля – такий їхній спосіб підтримувати порядок в домі, демонструвати свою владу. Швидше за все, їх теж били в дитинстві. І вони переносять модель «виховання», отриману від батьків, на власних дітей. Вони можуть думати, що це такий спосіб виявляти любов і турботу.

У чому різниця між батьківським впливом і насильством? У тому, що дитина може оскаржити батьківське рішення. Вона може розплакатися. І батьки приймуть її почуття.

Там, де дитині відмовляють у страхові, в болю, в переживанні, і з’являється насильство. Одне з його проявів – приниження дитини. Те, що роблять дуже багато батьків, на жаль, – у нас це насильством навіть не вважається. Але що таке приниження? Це «я тобі відмовляю в гідності, я принижую тебе, і ти в цей момент перестаєш бути людиною».
Типовий приклад: на вокзалі або в універсамі дитина починає вередувати, а мати публічно пояснює йому, який він поганий, викликаючи в дитини жахливий сором, часто значно більший, ніж його вчинок. А робить це мама найчастіше від безсилля. Тому що не змогла нормально поставити дитині мажу, рішуче їй відмовити, у неї недостатньо авторитету, щоб вона її послухала. Її крик і ляпаси – знак того, що мама не справляється зі своєю роллю.

По суті, цифри говорять: у нас це культурна норма – бити один одного. У пориві люті ми можемо не зупинитися і вбити дружину, дитину, когось іще. Адже це разюче. Чому батьківське насильство настільки  небезпечне? Тому що дім – це місце, де ми хочемо відчувати максимальну безпеку. Батьки – люди, яким ми хочемо максимально довіряти. Діти – істоти, які максимально беззахисні.

І коли ми б’ємо дитину, ми руйнуємо її відчуття опори в житті, саму ідею безпеки. Ми їй начебто говоримо: «Близькість там, де тебе можуть стукнути і принизити. Ось що таке близькість”.

І потім, в дорослому віці, вона відтворює цей стиль поведінки у відносинах зі своїми партнерами. Вона мимоволі використовує одну з двох стратегій: або боятися, або бити іншого. І стає або жертвою, або насильником.

Є дослідження, що тілесні покарання не тільки сприяють зростанню агресії у цих дітей, але і уповільнюють їх інтелектуальний розвиток. Звичайно. І я навіть можу сказати чому. У дитини, яку б’ють або принижують, страх виростає в афект. А коли ми в афекті, ми починаємо погано міркувати. Вся фізіологія спрямована на те, щоб бігти або ховатися, а не на те, щоб думати. Я говорю це спеціально для батьків, котрим важливий інтелектуальний розвиток їхніх дітей.

Ігнорування – найжорстокіше покарання для дитини
Є і менш очевидні види насильства. Я не кажу зараз про ситуацію, коли батько або мати може ляснути дитини зопалу, а потім охолонути і вибачитися, – це якраз те, що батьки здатні помітити і проаналізувати.
Це, до речі, не буде насильством, тому що батько своїм вибаченням говорить дитині: ти дійсно мене розлютив, але форму я вибрав неправильну, я не повинен був тебе бити. Я погарячкував. У цей момент до дитини повертається гідність, і вона може вже якось впоратися з ситуацією.

Зрозуміло, що краще б зовсім не бити. Але якщо вже ляснув і вибачився, це набагато людяніше, ніж вважати, що так і треба – бити, щоб людиною виріс, для профілактики.
Деякі батьки, які не можуть собі дозволити фізичну агресію, вважають ефективним способом покарання бойкот. Який може тривати від кількох годин до кількох тижнів. Вони перестають помічати дитину, демонструючи їй, наскільки вона їх розчарувала. Це дуже шкідливий спосіб реагувати на поведінку дитини. Формально, напевно, його не можна назвати насильством. Тому що кордони дитини в цей момент не порушуються.

Але давайте розберемося, що таке ігнорування. Воно ж транслює дитині: якщо ти мене не слухаєш, то я розриваю зв’язок з тобою. Тебе для мене не існує. Все, ти залишаєшся один, я кидаю тебе.

А якщо дитині 3 роки або 5 років – це зовсім неможливо витримати. Діти відразу здаються і кажуть: «Мамочко, пробач мене». Вони не можуть витримати цього розірваного зв’язку, відчуття того, що їх анулювали, знищили. Складність ще в тому, що мати в цей момент вважає себе правою, вона така молодець. Тому що не кричить, що не істерить, не робить явного насильства. І вона навіть не усвідомлює, які наслідки породжує в душі дитини. Вона викликає у неї колосальну тривогу і страх, що значима для неї людина її раптово покине.

Є ще одна форма покарання, про ефективність якої ведуться дискусії. Це так званий time-out, коли батьки залишають дитину наодинці з собою. Наприклад, в окремій кімнаті. І дають їй можливість поміркувати про скоєне. Деякі психологи рекомендують так робити.
Але мені здається, time-out більше потрібен батькам. Якщо щось трапляється, перш за все саме батько впадає в афект від того, що сталося. Тобто це спосіб убезпечити дитину від свого гніву.
І найкраще сказати так: «Ти знаєш, я зараз дуже зла на тебе, просто не можу тебе бачити. Давай ти зараз на 15 хвилин підеш до своєї кімнати, щоб я могла заспокоїтися, і потім ми з тобою поговоримо».

Це не означає, що зв’язок розірвано. Мама пояснює, що їй потрібно впоратися зі своїми почуттями, позначає конкретний час, обіцяє поговорити. Іноді це допомагає.

Коли ж істерика у дитини, то залишати її надовго наодинці з собою не можна. У маленьких дітей і так слабка саморегуляція. Вони потребують дорослого, який їх обійме, втішить. Тому батьки, яким потрібно прийти в себе, повинні брати максимально короткий time-out. І чітко його позначати.

Коли дитина може почати чинити опір насильству? Чи можна її навчити цьому?
Перш за все, ми повинні ставитися до дитини з повагою. І тоді, якщо хтось інший принизить її гідність, дитина як мінімум буде здивована. Вона розповість нам, що вихователька зробила або сказала щось недобре. І тоді ми пояснимо: «Ніхто не має права тебе бити, обзивати і принижувати. Я завтра буду говорити з нею ».
Якщо так поводиться хтось із членів сім’ї, то ми, матері, теж можемо втішити дитину, заспокоїти. Можемо сказати, що тато прав по суті своїй, але за формою він не мав права так говорити. А потім ми йдемо до чоловіка і розмовляємо про те, як все-таки ставити кордони дитині, не переходячи межу.

Особлива історія, якщо батько регулярно б’є, ображає і не відчуває каяття. Ось тут жінці буває важко раз по раз пояснювати, що так не можна. У такій сім’ї виховують не людину з гідністю, а жертву або агресора, який буде повторювати цю поведінку в подальшому.

Все частіше до мене на прийом приходять батьки, які говорять: «Мене били, і я тепер б’ю свою дитину; допоможіть мені звільнитися від цієї моделі поведінки, я хочу перестати». Відбувається це не швидко. Для того щоб звільнитися від цього зв’язку, дорослому доводиться прожити свою дитячу історію ще раз, переосмислити її. Після цього йому легше витримувати і свої власні афекти, і афекти своєї дитини. І він перестає передавати цю страшну естафету з покоління в покоління.

Джерело: www.psychologies.ru

Дивіться також:

Дитяча психологія в програмі “Дитячі таємниці” Ірини Млодік
Чи достатньо хороша ви мама?
Причини дитячої агресії

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s