Розвиток відбувається із точки спокою. Експеримент

привязанность развитие петрановская

Дорослі, які посилено розвивають дитину, схожі на Карлсона, який посадив насінину. Він весь час її розкопував, щоб подивитися: чи не проросла вона?

Насправді діти ростуть, вчаться і розвиваються не тому, що ми їх тягнемо за вуха, а просто тому, що вони діти. У них це закладено. Для того, щоб дитина хотіла все знати, не потрібні спеціальні методики, їй просто має бути цікаво і не страшно.
Не страшно – це коли все добре з батьками. Коли вони люблять, коли вони поруч, коли ти для них хороший. Якщо дитина самотня, боїться батьківського гніву і розчарування, вона розвиватися не може. Всі сили психіки йдуть на те, щоб впоратися з тривогою з приводу прихильності дитини до дорослого. Як кажуть психологи, афект гальмує інтелект. Лімбічна система бунтує, і не дає нормально працювати верхньому (кортикальному) мозку. Яка вже тут пізнавальна діяльність.

А якщо дитина спокійна за свої відносини з батьками, вона негайно повертається до них спиною, а обличчям – до світу, і відправляється його досліджувати.

Проводили такий експеримент. Маму з дитиною дошкільного віку запрошували в кабінет, повний всяких розвиваючих ігор і взагалі цікавих і малозрозумілих штуковин. Потім експериментатор вибачався, казав, що йому треба зовсім ненадовго відійти і пропонував відчувати себе в кабінеті «як вдома», говорив, що можна «подивитися поки, що у нас тут є». І йшов. Але недалеко, а за стіночку, де було особливе дзеркало, з одного боку як дзеркало, з іншого – прозоре, його часто використовують для психологічних експериментів.

Через віконце-дзеркало він спостерігав, чим зайняті мама з дитиною. Основних типів поведінки було чотири:

1. Мама грізно шикає на дитину, щоб «сиділа смирно, нічого не чіпала» і вони вдвох нерухомо чекали повернення фахівця. Якщо дитина намагалась щось взяти, мама її обсмикувала.

2. Мама діставала з сумки журнал і занурювалася в читання, на дитину уваги не звертала. Вона, поступово починала все брати, розглядати, крутити і т. д.

3. Мама почуваючи піднесення говорила дитині: «Дивись, які гарні ігри!» І починала показувати дитині і пояснювати, як в них грати.

4. Мама, забувши про дитину, з азартом хапала то одну гру, то іншу і намагалася вникнути, що це і навіщо. Дитина сама по собі теж все хапала і розглядала.

Потім психолог повертався в кімнату і проводив за допомогою спеціальної методики тестування рівня пізнавальної активності у дитини. Перш, ніж читати далі, спробуйте відгадати, у дітей з якої групи виявилися кращі результати?

Найвищі показники були у дітей допитливих мам, з 4 групи. Тут все працювало на пізнання: мама поруч, вона сама все досліджує, у дитини вмикається режим наслідування, їй спокійно і весело, і процес йде повним ходом.

Потім йшли діти мам з 2 групи. Вони не подавали приклад, але своєю присутністю і спокоєм забезпечували безпеку, і природа брала своє.

І набагато гірші результати були у тих дітей, кому все забороняли, і у тих, якими керували.

Якщо дитина живе в душевно й духовно багатому, цікавому, інтригуючому середовищі, якщо самим батькам все цікаво, якщо у них розумні і цікаві друзі, з якими вони спілкуються при дітях, якщо у них цікава і улюблена робота, про яку вони розповідають вдома, їм не треба нічого посилено в дитині розвивати. Природна потреба вчитися зробить свою справу – все прекрасно розвинеться, не втримаєш.

Єдине, за чим важливо стежити – за тим, щоб дитині не було страшно у відносинах з вами і в світі взагалі. Пізнавальна активність не терпить сильного і тривалого стресу. Якщо дитині дуже погано, страшно, самотньо, їй не до нових знань.

Всім, напевно, доводилося спостерігати як дитина на прогулянці демонструє пізнавальну активність. Вона спостерігає за гусінню, горобцем, кішкою. Але час від часу поглядає на маму на лавці. І раптом мама пропала! Відійшла кудись! Все, миттєво пізнавальна активність згортається, і поки мама не знайдеться і не заспокоїть, дитині не до комашок.

А тепер, уявіть, що мами немає дуже-дуже довго. Або навіть зовсім. Що буде з допитливістю? Це добре знайомо прийомним батькам, яким буває дуже важко потім реабілітувати в цьому відношенні дітей, які довго пробули в дитячих будинках. Але і з домашніми дітьми таке трапляється, наприклад, якщо в будинку конфлікти, батьки скандалять, хтось у родині страждає алкоголізмом або просто володіє важким, запальним характером, якщо дитина постійно боїться осуду, що не виправдає очікувань, батьки будуть розчаровані, турбуватимуться, захворіють і т.д.

Мені дуже подобається формулювання Гордона Ньюфелда: «Розвиток відбувається з точки спокою». Так воно і є. Причому і у дітей, і у дорослих. Так ми, люди, влаштовані: як тільки наші базові потреби задовольняються, як тільки нам спокійно і добре, нам відразу дуже хочеться що-небудь нове дізнатися або зробити.

Виходить, що дуже багато всього потрібно, щоб дитина добре розвивалась і її пізнавальна активність квітла. Потрібна любов батьків, хороша атмосфера в будинку, безпека, довіра. Щоб не смикали, не забороняли і щоб не керували дитиною весь час. Але щоб при цьому не в ваті тримали і були в житті дитини несподіванки, пригоди і помірні стреси. І все це, звичайно вимагає великої роботи, хоча зовсім не в тому сенсі, в якому думають батьки, які з ранку до вечора займаються «розвитком» дитини.

Переклад з російської
Автор: Людмила Петрановська (із книги «Таємна опора: прихильність у житті дитини»)

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s