Як привчити дитину до самостійності?

самост

1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині. Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш», а потім дивується чому він не може пограти на майданчику сам?! Але всі ми хвилюємось про наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого і не влучив»

2. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).

3. Навчіть дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, ніколи не влазьте (звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама вас не попросить. Так ви вчите дитину самостійно долати труднощі.

4. Перш ніж щось зробити замість дитини спробуйте словесно розказати малюкові як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити,спробуй»

5. Якщо дитина задає Вам запитання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає. Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї (звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».

6. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з батьками. (Мушу наголосити, що це нормальні періоди розвитку особистості). В таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалося б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити замість дитини. Просто підтримуйте її.

7. В залежності від віку дитини, намагайтесь питати думку малечі коли вирішуєте сімейні справи. «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?»

8. Якщо вас запитують про малечу в присутності неї самої, дозвольте дитині самій відповісти. І взагалі, не обговорюйте дитину в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька. Коли діти чують, як їх обговорюють, вони відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.

9. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності. Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «я бачу чистий килим і складені в корзину іграшки, навіть той конструктор, який вже декілька днів лежить в кутку. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер закривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.

10. Намагайтесь вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонуйте «давай, хто швидше складе ці кубики до кошика!». Можна сказати про заохочувальний приз (ні в якому разі не пропонуєте дорогі речі). Це може бути: додаткова серія мультифільму, додаткова цукерка, банан

11. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.

12. І на останок – довіряйте власній дитині. Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому ще раз переконатися.

Анна Луньова
Дитячий практичний психолог

За приклади окрема подяка моєму маленькому сину Назару – без нього, я б їх не змогла сформулювати і вже 100 разів перевірити в роботі)

Інші поради психолога тут

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s