Іграшка – культурне знаряддя, за допомогою якого в «згорнутій формі» передається стан сучасної культури (цивілізації), напрямок руху: до життя або смерті, процвітання або деградації, взаєморозуміння або відчуження. За допомогою іграшки дитині передається суть людських відносин і складне світосприйняття.

Іграшка – духовний образ ідеального життя, ідеального світу, архетип уявлень про добро. Вона символізує добро й визначає межу між добром й злом. Іграшка завжди виконувала і психотерапевтичну функцію: допомагала дитині опанувати власними бажаннями, страхами. Вона дає дітям яскраві образи, і від того, якими вони будуть, багато в чому залежить формування їхніх моральних уявлень, картини світу.

Ведмедик – одна із древніх іграшок. Наші предки загортали дітей у шкіри тварин, що заміняли материнське тепло. Коли діти підростали, шкіри зшивали й набивали соломою, клали поряд із дитиною. Після маминого тепла, традиційний ведмедик – другий за надійністю. Він для багатьох поколінь – найближчий друг, на ньому можна виплакатися, з ним можна спокійно, як із братом, заснути в обіймах. Сучасним мамам доводиться часто залишати свою дитину на якийсь час, тому найкращою компанією є великий м’який звір. Це ще одне завдання іграшки, що виникло пізніше, коли людство переселилося з печер у будинки, – бути компанією дітям, рятувати їх від самотності й беззахисності.

На думку психологів, м’які іграшки зменшують дитячі страхи й дорослим допомагають скрасити самотність.

Крім того, ведмедик – ідеальний друг, що завжди правильно поводиться, все розуміє й не пам’ятає зла. І це не тому, що немає друзів серед однолітків, така дитина, виростаючи, залишається емоційною людиною, а це завжди притягує навколишніх, часто виступаючи передумовою успішної соціалізації.

Невеликого розміру ведмедик, допоможе дитині у важких для неї ситуаціях. Похід у поліклініку, звикання до дитячого садка пройдуть менш болісно з улюбленою іграшкою. Це підтримка в незнайомій обстановці, відчутна опора й захист, предмет сили.

Найголовніше її призначення – дарувати дитині ніжність. І, як показує практика, симпатичний ведмедик, здатний «вилікувати» дитину від страхів і навіть від нічного енурезу. У м’якій іграшці втілені глибинні потреби маленької істоти, причому не тільки людської.

Такі іграшки необхідні, діти потребують їх з першого року життя. Іграшки-звірі дуже затишні, у них (у всякому разі, у гарних) добрі мордочки, до них приємно пригорнутися щічкою. Своєму ведмедикові дитина (нехай їй вже й тринадцять) може довірити секрет, знайти в ньому розраду. М’яка іграшка часто заміняє дитині маму, коли вона перебуває далеко від дому. Розвиває вона й материнський інстинкт.
Якщо живіт іграшкового звіра набитий гранулами, користь подвійна: перебираючи їх, дитя стане поводитися спокійніше й буде активно розвиватися дрібна моторика рук.

Ведмедик для дитини – не тільки прикраса, сувенір або амулет, але насамперед іграшка, тобто предмет і засіб гри. Щоб з’ясувати цінність плюшевого звіра, важливо зрозуміти, як дитина грається із м’якою іграшкою і яку роль вона відіграє у її житті.
Здатність змінювати голос, слова й інтонації відкриває можливості спілкування дитини з іграшкою, що є стимулом розвитку для внутрішнього діалогу. Відомо, що в житті багатьох дітей ведмедик є улюбленою іграшкою, з якою не розлучаються: з нею розмовляють, діляться радощами й міркуваннями, разом сплять, їдять, беруть на вулицю. Іграшка здатна стати другом й допомагати у важких ситуаціях.

Необхідною якістю такої іграшки є відкритість для будь-яких перетворень і настроїв, безпорадність, що стимулює турботу й допомогу дитини. Тільки в цьому випадку «іграшка-подруга» може стати не просто плюшевим предметом, але «другим Я», об’єктом турботи й партнером по спілкуванню. Однак, зробити м’яку іграшку улюбленою, оживити її може тільки близький і уважний дорослий. Тому батькам варто поговорити з дитиною голосом іграшкового звіра, розказати, як новий вихованець любить, хоче разом з ним жити, спати, гуляти, потребує піклування – йому буває холодно, боляче, нудно й т.д. Часто в ігровій терапії психолог звертається до іграшок, використовуючи їх як замінників реальних людей. Представимо один із варіантів роботи із іграшками з дітьми, що постраждали від розлучення батьків. Необхідно зазначити: дана гра може використовуватись психологом і з дорослими, які не пережили ситуацію розлучення батьків.

Вправа «Сім’я ведмедиків»
Мета: проведення моніторингу відносин у сім’ї та наслідків розлучення для дитини.
Час: 25-30 хвилин.
Тип вправи: проективна.
Форма роботи: індивідуальна.
Матеріали та обладнання: набір ведмедиків, ведмедик – мама, ведмедик – тато, ведмедики –діти, ведмедики для додаткових соціальних ролей .
Хід вправи: тренер викладає ведмедиків на стіл і пропонує дитині вибрати маму Ведмедицю, тата Ведмедя і хлопчика (дівчинку) Ведмежа. Просить дитину визначити, з ким живе Ведмежа і пропонує для кожної сім’ї намалювати будинок. Перелік запитань:
1. Розкажи, де мама Ведмедиця? Яка вона? Чим займається?
2. Який тато Ведмідь, що любить, де працює?
3. А з ким живе хлопчик (дівчинка) Ведмежа?
4. Як живеться Ведмежаті з мамою (татом)?
5. Чим вони займаються?
6. У Ведмежати є своя кімната?
7. Яка вона?
8. А Ведмежа ходить до мами (тата) в гості?
9. А давай сходимо? Домалюй, будь ласка, дорогу, по якій ми підемо.
10. Що ведмежа робить у мами (тата)?
11. А в мами (тата) є кімната ведмежа ?
12. Давай повернемося додому Ведмежати.
13. Повертаємось додому?
14. Ще хоче Ведмежа до мами (тата) в гості?
15. А хочеш, щоб мама Ведмедиця (тато) прийшли до Ведмежати додому в гості?
16. Як себе почуває Ведмежа ?

Отже, ходимо в гості до мами (тата), доки дитині не стане комфортно з одним із батьків. Якщо дитина в реальному житті не може відвідувати одного з батьків, це дає можливість їй здійснити бажану потребу. Якщо один із батьків буде присутній на такій розстановці, то це дасть можливість побачити цю потребу дитини, і тоді можливо, батьки змінять свою позицію і будуть дозволяти відвідувати дитині маму (тата).

Дана вправа дає можливість побачити реальний стан сім’ї, а ігрова форма дозволяє встановити контакт з дитиною, визначити її емоційний стан та ставлення до кожного з батьків без зайвого емоційного навантаження..

Психолог створює особливу, унікальну атмосферу, у якій є свій зміст і свої правила. Допомагає дитині висловити свої почуття й емоції, дати їм вихід назовні, що сприяє новому, чому раніше не було місця в душі. У роботі із психологом дитина пробує налагоджувати нові способи взаємин, які у майбутньому може перенести у своє оточення.

Інтерпретація результатів згідно з аналізом:
1. Спостереження за процесом гри.
Доки досліджуваний малює будинок, психолог повинен записувати:
а) наступні аспекти, що стосуються часу:
– термін, що пройшов з моменту надання інструкції до того моменту, коли дитина приступила до малювання;
– тривалість будь-якої паузи, що виникає в процесі малювання (співвіднісши її з виконанням тієї або іншої деталі);
– загальний час, витрачений досліджуваним з того моменту, коли йому була дана інструкція й до того, коли він повідомив, що повністю закінчив малюнок;
б) назви деталей малюнків будинку, у тому порядку, у якому вони були намальовані досліджуваним, послідовно пронумерувавши їх. Відхилення від послідовності зображення деталей в роботі досліджуваних, звичайно, виявляються значимими; точний запис такого випадку необхідний, оскільки це може перешкодити якісно оцінити малюнок у цілому;
в) всі спонтанні коментарі, зроблені досліджуваним у процесі малювання будинку, співвідносять з послідовністю деталей. Процес малювання цих об’єктів може викликати коментарі, які на перший погляд зовсім не відповідають зображеним об’єктам, що дають багато цікавої інформації про досліджуваного;
г) будь-яку незначну емоцію, виявлену у процесі виконання малювання, пов’язати із зображуваною в цей момент деталлю. Процес малювання часто викликає у досліджуваного сильні емоційні прояви, тому їх потрібно записати. Для того щоб вести запис-спостереження більш успішно, дослідник повинен зробити так, щоб йому можна було безперешкодно спостерігати за цим процесом.
2. Вибір ведмедів
Вибір ведмедів мами, тата, хлопчика (дівчинки) відіграють роль символічного матеріалу, самовираження дитини. Таким чином, вона може багато розповісти про себе і батьків без слів. Ведмежа дитина символізує у вибудуваній картині свою особистість, взаємодіє з іншими персонажами, виражаючи найбільш хвилюючі для дитини почуття й думки. Користуючись ігровими персонажами, діти переносять на них свої почуття й уявлення, що створює в них відчуття безпеки. Символічне вираження почуттів дуже важливо для зниження тривоги, сприяє психічному й фізичному комфорту. Досить часто це прямо виявляється в словах, коли одного з зображених дітей вона називає «дитина», а іншого – «сестра» чи «брат». Якщо в дійсності в обстежуваного хлопчика є старша сестра, а в родині тварин зображено двоє дітей – «старший брат» та «молодша сестра»,- то, швидше за все, дитина ідентифікується з тим, кого назвала «молодшою сестрою» (відносини старшинства звичайно більш значимі, ніж стать). Задача психолога, з’ясувати, з ким із них ідентифікує себе дитина.

3. Порівняльний аналіз будинків, мами і тата (розміщення, наявність деталей).
Будинок. Будинок старий, розвалений. Іноді суб’єкт у такий спосіб може виразити ставлення до самого себе.
Будинок вдалині – почуття «відкинутості».
Будинок поблизу – відкритість, доступність і (або) почуття теплоти й гостинності.
План будинку (проекція зверху) замість його самого – серйозний конфлікт.
Різні будівлі – агресія спрямована проти фактичного хазяїна дому або бунт проти того, що суб’єкт вважає штучними й культурними стандартами.
Ставні закриті – суб’єкт у стані пристосуватися в інтерперсональних відносинах.
Сходи, що ведуть у глуху стіну (без дверей) – відбиття конфліктної ситуації, що перешкоджає правильній оцінці реальності. Неприступність суб’єкта (хоча він сам може бажати вільного сердечного спілкування).
Стіни. Задня стіна, розташована незвичайно – свідомі спроби самоконтролю, пристосування до конвенцій, але одночасно наявні сильні ворожі тенденції.
Контур задньої стіни значно яскравіший (товщина) у порівнянні з іншими деталями – суб’єкт прагне зберегти (не втратити) контакту з реальністю.
Стіна, відсутність її основи – слабкий контакт із реальністю (якщо малюнок поміщений знизу).
Стіна з акцентованим контуром основи – суб’єкт намагається витиснути конфліктні тенденції, зазнає труднощів, тривогу.
Стіна з акцентованим горизонтальним виміром – погане орієнтування в часі (домінування минулого або майбутнього). Можливо, суб’єкт чутливий до тиску середовища.
Стіна; бічний контур занадто тонкий і неадекватний – передчуття (загроза) катастрофи.
Стіна: контури лінії занадто акцентовані – свідоме прагнення зберегти контроль.
Стіна: одномірна перспектива – зображена всього одна сторона. Якщо це бічна стіна, є серйозні тенденції до відчуження й опозиції.
Прозорі стіни – неусвідомлюваний потяг, потреба впливати (володіти, організовувати) на ситуацію, наскільки це можливо.
Стіна з акцентованим вертикальним виміром – суб’єкт шукає насолоди насамперед у фантазіях і має меншу кількість контактів з реальністю, ніж бажано.
Двері. Їхня відсутність – суб’єкт зазнає труднощів у прагненні розкритися перед іншими (особливо в домашньому колі).
Двері задні або бічні – відступ, відчуженість.
Двері відкриті – перша ознака відвертості, досяжності.
Двері бічні (одна або декілька) – відчуження, самотність, неприйняття реальності. Значна неприступність.
Двері дуже великі – надмірна залежність від інших або прагнення здивувати своєю соціальною комунікабельністю.
Двері дуже маленькі – небажання впускати у своє “Я”. Почуття невідповідності, неадекватності й нерішучості в соціальних ситуаціях.
Двері з величезним замком – ворожість, скритність, захисні тенденції.
Дим. Дим дуже густий – значне внутрішнє напруження (інтенсивність по густоті диму).
Дим тоненьким «струмком» – відчуття недоліку емоційної теплоти будинку.
Вікна. Перший поверх намальований наприкінці – відраза до міжперсональних відносин, тенденція до ізоляції від дійсності.
Вікна сильно відкриті – суб’єкт поводиться трохи розв’язно й прямолінійно. Безліч вікон вказує на готовність до контактів, а відсутність фіранок – відсутність прагнення приховувати свої почуття.
Вікна закриті (завішені) – заклопотаність взаємодією із середовищем (якщо це значимо для суб’єкта).
Вікна без скла – ворожість, відчуженість. Відсутність вікон на першому поверсі – ворожість, відчуженість.
Вікна відсутні на нижньому, але є на верхньому поверсі – прірва між реальним життям і життям у фантазіях.
Дах. Дах – сфера фантазії. Дах і труба, зірвані вітром, символічно виражають почуття суб’єкта, незалежно від власної сили волі.
Дах, насичений контур, невластивий малюнку, – фіксація на фантазіях як джерелі задоволень, звичайно, супроводжується тривогою.
Дах, тонкий контур краю – переживання ослаблення контролю фантазії.
Дах, товстий контур краю – надмірна заклопотаність контролем над фантазією (її приборканням).
Дах сполучений погано з нижнім поверхом – погана особистісна організація.
Карниз даху, його акцентування яскравим контуром або продовженням за стіни – посилено захисна установка.
Труба. Відсутність труби – суб’єкт почуває недостачу психологічної теплоти будинку.
Труба майже невидима (захована) – небажання мати справу з емоційними впливами.
Труба намальована косо стосовно даху – норма для дитини; значна регресія, якщо виявляється в дорослих.
Ринви – посилений захист.
Водопровідні труби (або водостічні з даху) – посилені захисні установки.
Доповнення. Прозорий “скляний” ящик символізує переживання виставляти себе всім на огляд. Його супроводжує бажання демонструвати себе, але обмежується лише візуальним контактом.
Дерева часто символізують різних осіб. Якщо вони начебто “ховають” будинок, наявна сильна потреба залежності при домінуванні батьків.
Кущі іноді символізують людей. Якщо вони тісно оточують будинок, може бути наявне сильне бажання відгородити себе захисними бар’єрами.
Кущі хаотично розкидані по просторі або по обох сторонах доріжки – незначна тривога в рамках реальності й свідоме прагнення контролювати її.
Доріжка, гарні пропорції, легко намальована – показує, що індивід у контактах з іншими виявляє такт і самоконтроль.
Доріжка дуже довга – зменшена доступність, часто супроводжувана потребою більше адекватної соціалізації.
Доріжка дуже широка на початку й вужча до будинку – спроба замаскувати бажання бути самотнім, що сполучається з поверхневою дружелюбністю.
Сонце – символ авторитетної фігури. Часто сприймається як джерело тепла й сили.
Погода відбиває пов’язані із середовищем переживання суб’єкта в цілому. Швидше за все, чим гірша, неприємніша погода зображена, тим імовірніше, що суб’єкт сприймає середовище як вороже, сковуюче.
Кількість використаних кольорів:
– добре адаптований, сором’язливий і емоційно не обділений суб’єкт звичайно використає не менше двох і не більше п’яти кольорів;
– суб’єкт, використавши 7-8 кольорів, у найкращому випадку є лабільним.
Вибір кольорів. Чим довше, невпевненіше й важче суб’єкт підбирає кольори, тим більша ймовірність наявності особистісних порушень.
Колір чорний – сором’язливість, лякливість.
Колір зелений – потреба в безпеці. Це положення є не настільки важливим при використанні зелених кольорів для галузей дерева або даху будинку.
Колір жовтогарячий – комбінація чутливості й ворожості.
Колір пурпурний – сильна потреба влади.
Колір червоний – найбільша чутливість. Потреба теплоти від оточуючих.
Кольори, штрихування 3/4 аркуша – недостача контролю над вираженням емоцій. Штрихування, що виходить за межі малюнка, – тенденція до імпульсивної відповіді на додаткову стимуляцію.
Колір жовтий – сильні ознаки ворожості.
Загальний вигляд. Розміщення малюнка на краю аркуша – генералізоване почуття непевності, небезпеки часто поєднується з певним тимчасовим значенням:
а) права сторона – майбутнє, ліва – минуле,
б) пов’язана із призначенням кімнати або з постійним її мешканцем,
в) ліва сторона, що указує на специфіку переживань: – емоційні, права – інтелектуальні.
Перспектива. Перспектива “над суб’єктом” (погляд знизу нагору) – почуття, що суб’єкт відкинутий, відсторонений, невизнаний дома. Суб’єкт відчуває потребу в домівці, що вважає недоступним, недосяжним.
Перспектива, малюнок зображений удалині – бажання відійти від конвенціонального суспільства. Почуття ізоляції, відкинутості. Явна тенденція відсторонення від оточення. Бажання відкинути, не визнати цей малюнок або те, що він символізує. Перспектива, ознаки “втрати перспективи” (індивід правильно малює один кінець будинку, але в іншому малює вертикальну лінію даху й стіни – не вміє зображувати глибину) – сигналізує про складності, які починаються, інтегрування, страх перед майбутнім (якщо вертикальна бічна лінія перебуває праворуч) або бажання забути минуле (лінія ліворуч).
Розміщення малюнка. Розміщення малюнка над центром аркуша – чим більше малюнок над центром, тим більша ймовірність, що:
1) суб’єкт почуває тяжкість боротьби й відносну недосяжність мети;
2) суб’єкт воліє шукати задоволення у фантазіях (внутрішня напруженість);
3) суб’єкт схильний триматися осторонь.
Розміщення малюнка точно в центрі аркуша – незахищеність і ригідність (прямолінійність). Потреба турботливого контролю заради збереження психічної рівноваги.
Розміщення малюнка нижче центра аркуша – чим нижче малюнок стосовно центра аркуша, тим більше схоже на те, що:
1) суб’єкт почуває себе небезпечно й незручно, це створює в нього депресивний настрій;
2) суб’єкт почуває себе обмеженим, скованим реальністю.
Розміщення малюнка в лівій стороні аркуша – акцентування минулого, імпульсивність.
Розміщення малюнка в лівому верхньому куті аркуша – схильність уникати нові переживання. Бажання піти в минуле або заглибитися у фантазії.
Розміщення малюнка на правій половині аркуша – суб’єкт схильний шукати насолоду в інтелектуальній сфері. Контрольована поведінка. Акцентування майбутнього.
Малюнок виходить за лівий край аркуша – фіксація на минулому й страх перед майбутнім. Надмірна заклопотаність вільними відвертими емоційними переживаннями.
Вихід за правий край аркуша – бажання “утекти” у майбутнє, щоб позбутися минулого. Страх перед відкритими вільними переживаннями. Прагнення зберегти контроль над ситуацією.
Вихід за верхній край аркуша – фіксація на мисленні й фантазії як джерелах насолод, яких суб’єкт не відчуває в реальному житті.
Контури дуже прямі – ригідність.
Контур ескізний, який застосовується постійно, – у найкращому разі дріб’язковість, прагнення до точності, у гіршому – вказівка на нездатність до чіткої позиції.
4. Процес вибору, з ким живе Ведмежа хлопчик (дівчинка).
Вибір проживання дитиною з одним із батьків зумовлений реальною або ж бажаною ситуацією після розлучення, адже руйнування сім’ї – це не вибір самої дитини. Вона змушена просто змиритися з батьківським рішенням. Дитині краще з тим з батьків, хто менше відчуває негативу стосовно іншого, а це не завжди співпадає з реальністю.
Отже, розміщення дозволяють за короткий час знайти шляхи вирішення проблеми, закласти гарний фундамент майбутнього й уникнути в ньому повторення запрограмованих помилок. Цей метод дає можливість виявити приховані впливи й зв’язки, підсилити те, що влаштовує, змінити те, що не подобається, відшукати нове рішення.
Розміщення з іграшками дають дітям гарну можливість показати своє бачення сім’ї. Вони швидко розуміють, як відбувається розміщення з іграшками, і інтуїтивно керують фігурками, можуть сказати про почуття кожної.

Досить часто дитина просить забрати іграшку із собою додому, на що психолог повинен реагувати спокійно та впевнено сказати, що всі ведмедики тут будуть чекати на неї. На наступній зустрічі пояснити, що дома дитину чекає улюблена іграшка і дуже хоче, щоб з нею погралися.

Важливо, щоб психолог при неодноразовому повторенні даної гри спостерігав за динамікою, змінами, новоутвореннями, які вказують на динамічний процес відновлення дитини після психотравмуючої ситуації.

Автор Назаревич Вікторія

Дивіться також:
Не вчіть дитину малювати! 10 аргументів від арт-терапевта, чому дитину до 8 років не варто вчити малювати
Ірина Млодік про те, як розповісти дитині про розлучення і як його пережити
Ірина Млодік про вплив розлучення батьків на дитину
Магазин іграшок від дитячого психолога