Сміливий хлопчик і Тітонька Ніч

сон
Хлопчик Сергійко був сильним і розумним, і йому було так цікаво жити, що він навіть не хотів лягати спати. Вдень, наяву, з відкритими очима йому було так цікаво! Він усюди бігав, все дізнавався і навіть допомагав своїм батькам дізнаватися щось нове!
І ось одного разу прийшов вечір, і підійшла ніч, і хлопчикові настала пора лягати спати. А він каже: «Не хочу лягати спати! Мені тут цікаво, навіщо я буду кудись засинати? » Всі його вмовляли, але він нікого не послухався. Замість того щоб лягти спати, він узяв шаблю і вийшов у двір. Туди вже прийшла Тітонька Ніч зі своєю донькою, яку звали Темрява. Хлопчик ні крапельки їх не злякався. Він сказав їм: «А ну йдіть геть! І більше не приходьте! Тут тепер буде завжди жити Сонечко! І ніяких тіточок!»

І Сергій прогнав Ніч з двору, і її дочка Темрява пішла разом з нею. На двір повернулося Сонечко, яке дуже дружить з Сергієм. Вони взялися разом гратися, і їм було дуже весело. А потім хлопчик помітив, що Сонечко втомилося. Він запитав: «Ти чого?» «Розумієш, – сказало Сонечко, – мені ж доводиться світити не тільки в цьому дворі, але й на всій вулиці, і в усім місті, і в усьому світі! Знаєш, як це важко? Зазвичай я свічу вдень, а потім відпочиваю, коли приходить моя сестра Ніч. А сьогодні вона кудись зникла, і тепер я повинно весь час світити, а я вже так втомилося і хочу спати! .. »

Сергій не став говорити Сонечку, що це він прогнав Ніч, але вирішив допомогти йому, бо Сонечко було йому справжнім вірним другом. Він сказав: «Почекай, я скоро повернуся! Я збігаю за тітонькою та її дочкою Темрявою» і побіг.

А куди бігти – Сергій і не знав. На всяк випадок він побіг на південь, потім на схід, потім ще трішечки на північ – і опинився в дивному лісі. Ліс ставав все темнішим і темнішим, але Сергій ні крапельки не боявся, бо в руці у нього була шабля, а за спиною – Сонечко. Коли він зайшов в найтемнішу частину цієї хащі, він почав кликати: «Тітонька Ніч! Тітонька Ніч!» Спочатку йому ніхто не відгукувався, а потім ухнула сова, заскрипіли гілки, зашелестіло листя, і перед ним з’явилася тітонька Ніч. Там було так темно, що Сергій її майже не бачив. «Тітонька Ніч, – сказав Сергій, – я хочу попросити у вас пробачення. Якось неправильно вийшло. Ви, загалом, приходьте до нас, будь ласка, а то без вас Сонечку погано». Ніч посміхнулася і нічого не сказала, просто кивнула.

І хлопчик став вибиратися з лісу. Йшов-йшов, а куди йти – він не знав, і вже дуже сильно втомився. Тоді тітонька Ніч взяла хлопчика на руки і понесла. І вже дуже скоро вони опинилися на рідному дворі, а потім у рідному ліжечку. Хлопчик заснув і бачив сни, і це було так само цікаво, як бігати вдень.
Засинай і ти, друже!

Переклад з російської
Автор: Дмитро Соколов

Інші терапевтичні казки дивіться тут

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s