Жив-був хлопчик Петрик. Як всі хлопчики, він ходив до школи, а у вільний час грав у дворі з друзями. Коли було тепло, хлопці грали в наздогонялки і хованки. А коли мороз щипав за ніс, діти із задоволенням каталися з гірки на санчатах. І так вони весело і приємно проводили час і дружили.

Так якось раз трапилася з Петриком одна історія. У школі, де він навчався, оголосили змагання. І на цьому змаганні головний приз повинен був дістатися тому, хто швидше за всіх добіжить до фінішу. Всі хлопчики захотіли взяти участь в змаганні. І Петро теж захотів. Кожен мріяв виграти головний приз. А Петрик був просто впевнений, що головний приз дістанеться саме йому. Коли почалося змагання, всі хлопчики стали на стартову лінію, а вчителька фізкультури скомандувала: «На старт, увага, марш!»

Вона махнула червоним прапорцем, і всі хлопці дружно побігли. Спочатку всі учасники забігу бігли рівно, але потім то один хлопчик почав вириватися вперед, то інший. І Петрик теж іноді біг попереду всіх. Але до фінішу він прийшов другим. Першим прийшов його друг Коля, який і виграв головний приз.

Петі стало дуже прикро. Він навіть заплакав від образи. Ось так: «Аааа!» І раптом відчув, що хтось стоїть поруч з ним. Це було дуже маленька істота, зростом з Петрикове коліно.

– Ти хто? – Запитав Петро.
– Я – Ображайка, – відповіла істота.
– А звідки ти взялася? Щось я тебе раніше не бачив, – поцікавився Петрик.
– Ти й не міг мене раніше бачити. Я приходжу тільки до тих, хто образився, – пояснила Ображайка і зі співчуттям запитала: – Скажи, тобі прикро, що головний приз виграв не ти?
– Дуже прикро, – похмуро сказав Петрик.
– Ну ось! – Зраділа Ображайка. – Тому я до тебе і прийшла. І тепер я буду дружити з тобою. А ти будеш робити те, що я скажу. Добре?
– Добре, – відповів Петрик і запитав: – А що треба робити?
– По-перше, не дружи більше ні з ким. По-друге, відійди в сторону і надуйся. І по-третє, коли тебе покличуть грати, скажи: «Не хочу, не буду і ніколи до вас більше не прийду», – порадила Ображайка.

Петрик так і зробив. Відійшов убік і надувся. Та тільки-но він відійшов в сторону, як Ображайка стала більшою. Була хлопчику по коліно, а стала по пояс.

Коли Коля покликав Петрика пограти разом, Ображайка зашепотіла: «Не хочу, не буду і ніколи до вас більше не прийду» – і Петрик слухняно повторив за нею ці слова. Коля знизав плечима і пішов, а Ображайка засміялася і виросла ще більшою. Тепер вона була зростом з Петю.

Хлопчику стало весело. Йому сподобалася ця гра. Коли до нього підійшов його друг Вітя і теж покликав пограти разом, Петрик вже із задоволенням надувся, відвернувся і сказав: «Не хочу, не буду і ніколи до вас більше не прийду». І ще тупнув ногою. І подивився на Ображайку. Вона була вже на дві голови вищою за нього.

І раптом Петрик побачив обличчя Ображайки. Тепер воно зовсім не посміхалося, а виявилося дуже непривітним і навіть злим. Відвернувся Петрик від Ображайки і подивився в інший бік. І стало йому так сумно: його друзі бігають, грають всі разом, а він тут з цією Ображайкою один! І так йому захотілося до них, так захотілося! Закричав їм Петрик: «Почекайте, я з вами!»

І побіг. Даремно Ображайка тягнула його до себе. З кожним кроком Петрика вона ставала все слабшою і меншою. Петрик прибіг на майданчик і став грати разом з друзями. А Ображайка зовсім зникла. І Петрик про неї навіть не згадав.
Добре з друзями!

Переклад з російської
Автор: Марина Скорбєєва

Дивіться також:

Як скласти терапевтичну казку? Метод казкотерапевта Разіди Ткач

 

 

Казка-гра “Спільна розповідь”, метод Річарда Гарднера

 

 

Список терапевтичних казок на різну тематику