Дуже часто діти ніяк не демонструють переживання втрати. І поведінка їх ніяк не відрізняється від звичної. Це може бути небезпечно. Щоб втрата не залишилася травмою, дуже важливо її пропрацювати.

Марта, 10 років

Запит мами: Дівчинка кілька тижнів тому втратила бабусю, з якою була дуже близька. Уникає розмов про бабусю та про смерть. Закрилася в собі, не хоче вірити тому, що сталося.

Викладаю кілька карток, на яких зображено різні ситуації:
• Дитина сидить одна в кімнаті
• Дитина стоїть біля сімʼї (батько, мама)
• Група дітей на дитячому майданчику, одна дитина трохи осторонь

А далі кажу інструкцію:
– «Подивись на ці ситуації. Вибери ту, яка тобі здається знайомою або близькою.»
Марта вибирає першу – де дитина одна.

Запитую:
– «Яка, на твій погляд, емоція на обличчі цієї дитини?»
Марта: «Вона сумна. І їй… наче самотньо.»

– «А якщо це була б ти – як ти туди потрапила? Що сталося до цього?»
Марта: «Вона прийшла до бабусиної кімнати… А там усе так само. І тихо.»

Далі даю Порожню картку та фломастери

– «Ти можеш намалювати тут ситуацію, яку хотіла б пережити. Не обов’язково щасливу — просто ту, яку хочеться показати.»

Марта малює себе і бабусю, які сидять поруч. Вони тримаються за руки.
Каже:
– «Я б хотіла просто ще трохи побути з нею.»

Питаю:
– «А що б ти їй сказала?»
Марта: (після паузи) «Що мені її дуже не вистачає…»

Дівчинка почала тихо та довго плакати.

Імʼя та вік дівчинки змінений. Викладання історії лише з дозволу батьків та дівчинки.

Ці картки є в продажу в оновленому магазині ToysDytpsyholog

Картки для роботи з дітьми Світ емоцій та почуттів

Анна Луньова, авторка карток.
@annalunova.psycholog