Чи готова моя дитина до школи?

У своїй роботі я часто чую таке запитання від батьків, дітям яких від 5 з половиною до 7 з половиною років. У чому ж полягає ота готовність?

Розгляньмо це питання на прикладі.Нещодавно до мене звернулася мама з хлопчиком шести років (назвімо його Васильком). Хлопчик бадьоро, з охотою, розповідав про себе, свої улюблені іграшки, своїх родичів та інші цікавинки, але тільки-но настав час виконувати завдання, Василько знітився, посмутнів. Було видно, що дитина тривожиться. Протягом усього заняття він пробував робити все по-своєму, на свій лад (замість людини малював ялинку, не хотів писати під диктовку, а малював щось своє). Загальна обізнаність хлопчика теж була низька. І це не дивно. Василько мав труднощі з виконанням інструкцій, він не звик себе до чогось «змушувати», робити те, що «треба», і, очевидно, зіткнувся з такою ситуацією вперше (до садка він не ходить). Тому-то очка дитини були на мокрому місці…

Я бачу: дитина не готова йти до школи, бо вона не вміє вчитися! Сама мама теж вважала, що дитині до школи ще «рано», але в її уявленні (як і в уявленні більшості батьків) це «рано» полягало в незнанні букв і лічби, у відсутності інших необхідних у школі навичок. Проте навички самі по собі не з’являються. Вони формуються під час навчального процесу. Найперше завдання – не «навчити букв», не «навчити цифр», а «навчити вчитися»! Тому важливо звернути увагу на те, як ваша дитина вчиться, а насамперед:

чи охоче дитина береться до нових завдань?
чи досить уважна дитина при виконанні завдань, чи часто відволікається, перемикається на гру і т. п.?
чи вміє виконувати подані інструкції?
чи потребує допомоги в роботі, а якщо так, то чи вміє користуватися навідними прикладами, чи вміє працювати за зразком?

І найважливіша складова, яка робить навчання творчим процесом, – це пізнавальний інтерес. Без цього навчання перетворюється в дресуру. Це найважливіше, що треба розвивати у майбутнього учня.

Як допомогти дитині підготуватися до школи? Відповідь дуже проста: без стресу. Працюючи з дитиною, слід уникати надто сильної мотивації на успіх, яка вганяє всю родину в стрес, так що в гонитві за знанням втрачається сам його сенс. В таких випадках дитина не вчиться самостійно працювати. Вона привчається боятися і з нетерпінням чекає на закінчення «тортур».

Часто теж чую таке: «Та він просто не хоче займатися. Лінивий». Або: «Хоч як я стараюся, до нього не доходить». Я в таке не вірю. Що таке лінь? Відсутність інтересу, волі чи «натхнення»? Коли так, то треба обов’язково розібратися в причинах такого стану дитини – як медичних, так і соціальних. Правильний підхід до такої ситуації – це активна співпраця з фахівцями. І грубою помилкою з боку батьків чи вихователів буде ставити на дитині штамп, що вона, мовляв, лінива чи нетямуща «від природи» – і після цього розслаблятися, бо ж «нічого тут не вдієш»…

Накраще буде, коли сам дорослий займе позицію дослідника і спробує заохотити дитину разом з ним досліджувати світ (тобто постарається розбудити в неї пізнавальний інтерес). Коли дитина побачить перші результати та успіхи, то в неї з’явиться бажання вчитися, задоволення від пізнання нового. Їй сподобається думати, вона буде тішитися з власних успіхів. А це і є адекватна мотивація. Саме цього ми й маємо навчити дитину.

Отже, працюючи з дитиною, я зосереджую увагу не так на результаті, як на самому процесі роботи. Що це означає? Для мене дуже важливо, який у дитини настрій, чи з інтересом вона сприймає завдання, скільки часу вона потребує на роздуми, чи вміє користуватися підказками. Найважливішим своїм завданням я вважаю показати дитині: ЦЕ ЦІКАВО! Це така гра! Коли дитина вловлює цей посил, вона раптом перестає бути лінивою, а очка починають світитися радісним «Я розумію!» І тоді процес пішов.

Щодо методичних порад, то на сьогодні корисних методик безліч. Їх автори рекомендують, як правило, щоденні заняття по 15-20 хв. Завдання повинні відповідати вікові, але для того, щоб дитина справді розвивалася, слід працювати «на невелике випередження». Автор багатьох методик розвитку дитини Юлія Соколова перераховує такі вміння, які повинна матидитина у 6-7 років:

УВАГА:

виконувати завдання не відволікаючись близько 15 хвилин;
знаходити 5-6 відмінностей між предметами;
утримувати в полі зору 8-10 предметів;
самостійно, швидко і правильно виконувати звдання за зразком;
точно копіювати продемонстрований візерунок або рух.

ПАМ’ЯТЬ:

запам’ятовувати 8-10 картинок;
розповідати з пам’яті казки (дитячі оповідання), вірші, описувати з пам’яті зміст картинки;
повторювати в точності текст з 3-4 речень.

МИСЛЕННЯ:

визначати послідовність подій;
складати розрізану картинку з 9-10 частин;
знаходити і вміти пояснити невідповідності на малюнках;
знаходити і вміти пояснити відмінності між предметами і явищами;
знаходити зайвий предмет, уміти пояснити свій вибір.

МАТЕМАТИКА:

називати числа в прямому і зворотньому порядку;
співвідносити цифру і число предметів;
складати і вирішувати задачі в одну дію на додавання і віднімання;
оперувати арифметичними знаками;
вимірювати довжину предметів з допомогою умовної мірки;
визначати час за годинником.

МОВЛЕННЯ:

правильно вимовляти звуки;
визначати місце звука в слові;
використовувати в мовленні складні речення різних видів;
складати розповідь за сюжетною картинкою (серією картинок);
складати речення з 5-6 слів;
ділити слова на склади.

ДРІБНА МОТОРИКА:

вільно володіти олівцем і пензликом при різних видах малювання;
зображати на малюнку декілька предметів, пов’язуючи їх певним сюжетом;
штрихувати чи розмальовувати малюнки, не виходячи за контури;
передавати в малюнку точну форму предмета, пропорції, взаємне розташування частин.

СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ І ПРИРОДОЗНАВСТВО:

називати своє ім’я, прізвище, по-батькові;
називати ім’я, прізвище, по-батькові батьків;
знати назву свого міста (села), столиці, Батьківщини;
знати послідовність пір року, частин доби, днів тижня;
називати весняні, літні, осінні та зимові місяці;
відрізняти диких тварин від свійських, перелітніх птахів від зимуючих, садові квіти від польових, дерева від кущів;
називати явища природи, нашу планету і її супутник.

Готуючи дитину до школи, батькам важливо також мати адекватні очікування щодо її успіхів у навчанні. Відомий психолог Лев Виготський сформулював важливу з цього погляду концепцію зони найближчого розвитку. Основна ідея полягає в тому, що важливо оцінити не лише актульний стан розвитку дитини, а й її потенційні можливості до навчання. Те, що дитина ще не може зробити сама, але вже може виконати з допомогою дорослого, якраз і є її зоною найближчого розвитку. Цього її найлегше навчити. Коли дитина почне самостійно виконувати те, що раніше робила тільки з вашою допомогою, можна буде рухатися далі, допомагаючи їй подолати наступну сходинку.

Коли ж варто починати підготовку? Відповідаю: почніть сьогодні! Пригадую собі вуличний діалог двох мамочок:

– А твому скільки?

– Та чотири, але майже не говорить.

– То ти його обстеж.

– Та ще встигну. Кажуть люди, що, буває, сам виговориться!

Часто мама чекає, поки проблема САМА визріє, замість того, щоб їй запобігти. Не треба боятися і закривати очі на незручну тему.

Неважливо, якого віку дитина. Важливо, що ви почали позитивні зміни, прийняли важливе рішення і готові працювати! Навіть якщо дитина – ще немовля, починати не зарано. Ви обов’язково знайдете, як зацікавити його «корисною» грою. Якщо дитина вже школяр і ви помітили, що в неї труднощі в навчанні, – не впадайте у відчай. З адекватною допомогою дитина зможе їх подолати. І забудьте про штампи, страхи та стреси! Ви готові до нових відкриттів!

Наталія Скакун
практичний психолог (КЗ ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» м. Львів)

Читайте інші статті автора:
Зазирнім у чарівний світ, або як дивитися мультфільми
Історія одного малюнка (з практики дитячого психолога)