Історія одного малюнка (з практики дитячого психолога)

12048914_818554554932133_1374006232_n

Малюємо ми з дітьми часто. Подобається майже всім, хоча майже усі спочатку голосно протестують : «Я не вмію!!!». Пояснюю: малювати уміють ті, хто любить малювати. Врешті малюки завзято беруться до справи. Саме так одного разу й народилася Рожева Пантера. Давайте познайомимося спочатку з її восьмилітньою господинею. Дівчинка зачаровує з першого погляду своєю безпосередністю і грайливим поглядом великих синіх очей. Дуже балакуча й рухлива, звикла бути в центрі уваги і звикла, що її люблять. Таких дітей порівнюють з янголятами. Тому я з подивом питаю, що ж привело це ангелятко до мене… Привела її, звісно ж, мама. А мама – це окрема тема. Вона зовсім не розуміла, навіщо ці всі забавки і чому її дитину не лікують правильно… Cумно про це згадувати, бо маму мені так і не вдалось переконати (часто такі речі потребують більше часу та ширших можливостей, ніж має клінічний психолог під час перебування дитини на лікуванні).

Так от, з’ясувалося, що Мартуся (назвімо її так) має нічні страхи (про які сама мама змовчала, вважаючи це неістотним). Навіть у лікарні вона засинала тільки з увімкнутим світлом, не хотіла залишатись сама в кімнаті, непокоїлась, коли ставало темно. Але в сім’ї про це було не прийнято говорити. Ця тема була немовби заборонена, хоча, звичайно ж, свідомо ніхто такої заборони не встановлював.

А річ ось у чому: в багатьох сім’ях будь-який прояв емоцій розцінюється як слабкість. Дітям така слабкість ще дозволена, але реагувати на такі «вибрики» не прийнято. Мовляв, якщо промовчати, дитина з часом сама забуде і «переросте» проблему. І цей міф доволі поширений. Проте не все так просто. Коли в ранньому віці дитина переживає якусь сильну емоцію, то часто не вміє ще самотужки визначити, що ж це з нею відбувається, зокрема тому, що границі «Я» і світу в її уявленні ще дуже розмиті. Основний орієнтир – реакція близьких дорослих. Батьки надають події такого чи іншого значення – і дитина так само починає оцінювати цю подію. Виходить, усе, чого дитина з часом учиться, весь її емоційний досвід – це віддзеркалення наших реакцій та інтерпретацій, наприклад, того, як ми реагуємо, коли дитина впаде, перелякається, капризуватиме абощо. Скажімо, капризність дитини мама може пояснювати її втомою, її «вредним» характером (можна й спадковість додати: «вся в татуня» і т. д.), випадковістю, закономірністю такої поведінки для дітей або якось іще – і щоразу її реакція на дитячі капризи буде інша. А дитина, маючи дорослих за зразок, вчиться з маминих реакцій «розуміти себе саму».

В описаному випадку реакції взагалі не було. Правда, у 8-річному віці дитина вже самостійно інтерпретує події, але все ж дуже залежна від думки батьків. Що ж відбувається в свідомості дитини, коли вона не отримує потрібної інформації? Звісно, вона неспроможна пояснити собі самій, що відбувається, а отже, й усвідомити свою емоцію не може. Емоція стає фоном, чимось невиразним, невловимим і таким, що не піддається ніякому впливу (не можна впливати на речі, які незрозумілі). Це дуже яскраво проявилося в перших Мартусиних малюнках. Завдання, яке я даю для вираження емоцій, – це «намалювати свій страх». Дівчинка, яка хотіла зобразити свій страх, почала малювати… меблі своєї кімнати. Вона промальовувала все дуже детально, розповідала мені, де і що стоїть, довго прикрашала речі. Питаю: То де живе твій страх, де він на малюнку? Дівча розгубилося, вона мене не зрозуміла (тоді як більшість дітей, які чогось бояться, легко підхоплюють таку «гру» і процес іде природньо). Вона сама не знала, що таке той страх, а тим більше, як його зобразити. З нею ніколи про це не говорили. А коли вона пробувала говорити про це сама, батьки перемикали увагу на щось зовнішнє, наприклад, на прикрашання меблів. Тому новий досвід давався з труднощами.

Тут може виникнути цілком логічне питання: що неправильного в тому, щоб «забороняти» негативні емоції, нащо вони дитині здалися? Відповідь вже звучала вище, але сформулюю її чіткіше: не можна впливати на те, чого не розумієш. Іншими словами, нам просто необхідно усвідомлювати власні емоції, щоб давати з ними раду, мати на них вплив. Саме цього і вчать психологи. Саме це й стало метою нашіх занять.

І ось настав день, коли Мартуся була готова вчитися новому. Ми повернулися до теми страху і до його зображення. Тепер вона намалювала велику чорну пантеру. Як виявилось така велика м’яка іграшка жила разом з нею в її кімнаті. І дівчинка її боялася. Все… величезний крок зробила Марта, тепер залишилося задати позитивну інтерпретацію.

Найпростіший спосіб узяти гору над власним страхом – це знищення малюнку. Багато дітей переживають при цьому так званий емоційний катарсис. І активно, радісно беруться до роботи, показуючи, «хто в хаті господар». Та у випадку дітей, які погано усвідомлюють власні переживання, варто детальніше пропрацювати емоцію. У випадку з Мартусею ми намалювали нову пантеру, але тепер вона вже не була зла. «Всі іграшки – це наші друзі, твоя пантера тебе любить, але не знає як про це сказати. Давай зробимо так, щоб вона була гарною і ти її більше не боялася». Тоді дівчинка зробила те саме, що й Капітошка з малюнком злого вовка у відомому мультику: розмалювала пантеру в рожевий колір, з блакитними вушками, і вийшло дуже навіть мило. Що це дало? Тепер дівчинка зрозуміла, що вона сама задає свій настрій, що вона має на нього вплив. Вона господиня пантери, а не навпаки… Ось така історія. І кілька слів про Капітошку: згадайте, як він переміг злого вовка, і посміхніться, бо все нове – це добре забуте старе.

Наталія Скакун
практичний психолог (КЗ ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» м. Львів)

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s