В одному місті, на одній вулиці стояв магазин. Називався цей магазин «Господарський», тому що продавали там все для дому, все, що потрібно в господарстві. На прилавку лежали іграшки, ложки, виделки, тарілки, чашки, лампочки, шторки, умивальники і навіть унітаз. Все блищало чистотою і новизною. І тільки в найдальшому кутку магазину стояв предмет, на який ніхто не звертав уваги. Цей предмет давно припав пилом, і навіть його колір не можна було впізнати.

Заходили в цей магазин за покупками і дорослі, і діти. Дорослі чоловіки купували різні інструменти (молотки, викрутки). Дорослі жінки вибирали найгарніший посуд, а діти – іграшки. Але ніхто і ніколи навіть не дивився на дивний предмет у кутку магазину.
Так тривало день у день, з місяця в місяць. І напевно, могло б продовжуватися з року в рік, якщо б одного разу в магазин не прийшла маленька гарненька дівчинка, яка вміла чути, як розмовляють предмети.

Зайшла дівчинка в магазин і відразу почула, як задзвеніли ложки та виделки: «Подивися, які ми блискучі, купи нас!»; як зашелестіли штори: «Купи нас, ми прикрасимо твою кімнату!»; як навперебій заверещали іграшки: «Нас, купи нас …»

Раптом серед всіх голосів дівчинка почула плач, що долинав з самого дальнього кута магазину. Дівчинка пішла туди і побачила … запилений, незрозумілий предмет.

– Ти хто? – Запитала дівчинка.
– Я не знаю, – відповів предмет і заплакав ще дужче.
– Це туалет для маленьких дітей, – почула дівчинка ззаду басовитий голос унітазу. – Його звуть Горщик.

Дівчинка взяла Горщик в руки, зтерла з нього пил і запитала: – Чому ти плачеш, Горщик?
– Тому що я не знаю, для чого я потрібен.
– Не плач, я знаю, – сказала дівчинка і понесла Горщик до каси.

Дівчинка купила Горщик, принесла його додому і поставила в туалетній кімнаті поруч з великим унітазом. Тепер у неї був власний туалет. А Горщик тепер знав, для чого він потрібен.

Перекладено з російської

Ткач Р. Сказкотерапия детских проблем. 2008

Інші терапевтичні казки можна переглянути тут